Киев, "Наукова думка", 1990 Сергієнко Г.Я. История запорожских козаков Том 2. Коментарі Предисловие ...автор труда находился вдали от столицы больше чем на пять тысяч верст расстояния. — У 1891 р. міністерство народної освіти заборонило Д. І. Яворницькому викладати в учбових закладах Петербурга через "українофільство". Його було відряджено до Туркестанського краю (Середньої Азії) на три роки чиновником "особливих доручень" при тамтешньому генерал-губернаторі. Це, по суті, було заслання вченого за політичну неблагонадійність. Воно продовжувалося з квітня 1892 р. по квітень 1895 р. Саме в цей час Д. І. Яворницький завершив роботу над другим томом "Истории запорожских козаков". Весь второй том заключает в себе пространство времени от 1471 года по 1686 год и может быть разделен на три периода: период образования запорожского козачества с 1471 по 1583; период борьбы против Польши за религиозно-национальную независимость южной Руси с 1583 по 1657; период участия в борьбе за религиозно-национальную независимость правобережной Украйни против Польши, Крыма и Турции с 1657 по 1686 год. — За основу періодизації запорозького козацтва Д.І.Яворницький взяв не соціально-економічні фактори суспільного розвитку Запорожжя, а політичну боротьбу козацтва за "релігійно-національну незалежність" України. (Голобуцкий В.А. Запорожское козачество. — Киев, 1957. — 462 с.) Глава первая ...начало козачества надо искать не в Европе, а в Азии. — Ця гіпотеза Д.І.Яворницького не знайшла підтвердження в працях радянських істориків, які вважають джерелом донського і запорозького козацтва соціально-економічні умови життя українського і російського народів. Герберштейн Зигмунд (1486—1566) — німецький дипломат і мандрівник. Відвідував Росію (1517,1526) як посол "Священної Римської імперії". Автор "Записок про Московитські справи" (1549), в яких описав деякі міста, шляхи і ріки України. На складених ним картах схематично зображено і територію України. Длугош Ян (1415—1480) — польський історик і дипломат, церковний діяч — краківський канонік (з 1436), архієпископ Львівський (1480), автор 12-томної "Історії Польщі" (доведена до 1480). В ній чимало місця відведено історії України, яка тоді входила до складу Литовської держави. В 1492 году, при том же князе Иване III и крымском хане Менгли-Герае стали известны ордынские козаки. — Д. І. Яворницький також називав козаками татарські загони, які займалися розбоєм і грабежами в південних степах України (напади на чумацькі валки, литовські, польські, російські посольства, козацькі зимівники, а також промисли). Іван III Васильович (1440—1505) — великий князь московський (1462—1505), за часів правління якого завершилося складання території централізованої Російської держави, було остаточно повалено монголо-татарське іго на Русі (1480). Іван IV Васильович (Грозний) (1530—1584) — великий князь Московський (1533—1547), перший російський цар (1547—1584), син Василя III Івановича. У боротьбі проти Кримського ханства Іван Грозний спирався на підтримку запорозьких козаків. Сигізмунд I Старий (1506—1529) - великий князь литовський і король польський. В 1524 р. доручив київському наміснику Сеньку Полозовичу і чорнобильському державцю Криштофу Кмітичу навербувати (1—2 тис.) українських козаків для охорони перевозів через Дніпро і литовських володінь. Однак цей проект не здійснився через брак грошей. Це була перша спроба залучити козаків до державної служби. Литвин Михалон (роки народження і смерті невідомі) — литовський дипломат, письменник. В першій половині XVI ст. за дорученням уряду Великого князівства Литовського відвідав Україну, Росію і Кримське ханство. Автор мемуарних записок "Про звичаї татар, литовців і москвитян", виданих в Базелі (1615). В них містяться описи багатьох міст (в тому числі Києва), матеріали про побут і звичаї литовців, росіян, українців, кримських татар. Казимир IV Ягеллончик (1427—1492) — великий князь Литовський і король польський (з 1440). Проводив політику закріпачення селян України і Білорусії. Ліквідував рештки їх автономії, перетворив Луцьке (1452) і Київське (1471) князівства на литовські провінції — воєводства, домагався унії православної і католицької церкв, придушив селянське повстання в Галичині під проводом Мухи (1490—1492). Олександр Казимир Ягеллон (1460—1506) — великий князь литовський (з 1492) і король польський (з 1501), син Казимира IV. Намагався утримати у своїх володіннях загарбані російські, білоруські та українські землі. Внаслідок невдалої війни проти Росії (1500—1503) Литва повернула Російській державі Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський та інші міста. Пясецький Якуб (1794—1849) — польський історик, церковний діяч, автор "Опису костьолів і кляшторів францисканських в Польщі", інших праць з церковної історії. Острозький Костянтин Іванович (1460—1530) — князь, староста брацлавський і вінницький, гетьман литовський. Здобув перемоги в 60 битвах, організовував відсіч нападам кримських татар, виступав на захист православної церкви. Литовською Руссю називали землі Білорусії і України, що перебували в XIV — XVI ст. під владою Великого князівства Литовського. Улуси, — назва поселень кримських татар. В 1546 году путивльский воевода писал в Москву великому князю Василию III... — Василій III Іванович (1479—1533) — великий князь Московський (1505—1533), син Івана III Васильовича і Софії Палеолог. У 1508 р. підтримав повстання українських і білоруських феодалів на чолі з М. Глинським проти панування Литви, вів боротьбу проти агресії Кримського і Казанського ханств. Дата звернення путивльського воєводи до Москви (1546) не точна, бо на той час Василія III давно не було в живих. ...первоначально на юге России явились козаки татарские, за татарскими козаками — козаки украинские или южно-русские, чисто славянской народности. — В.О.Голобуцький, К.Г.Гуслистий, О.М.Апанович дещо інакше розглядають наукову проблему попередників українського козацтва. Українське козацтво виникло і розвивалось як самобутнє суспільне явище. Разом із тим Д.І.Яворницький наголошував, що "південно-руські" козаки належали до "слов'янської" (української) народності, були її складовою частиною. Несецький Каспер (рік народження невідомий — 1744) — польський історик, єзуїт, автор чотиротомної праці з генеалогії та сфрагістики Польщі, виданої у Львові: Т.1: "Корона польська" (1728); Т.2—4: "Герби і фамілії лицарські як в Короні, так і у великому князівстві Литовському" (1738,1740,1743). Старовольський Шимон (1588—1656) — видатний учений, мандрівник, письменник, державний і церковний діяч Речі Посполитої, автор багатьох історичних і художніх творів про події в Польщі, на Україні і в Криму: "Сарматські війни" (1631), "Пам'ятки сарматів" (1655) та ін. Зиморович Шимон (1604—1629) — з львівських міщан, поет, автор збірника, поезій "Роксоланки". Зиморович Йосиф-Варфоломій (1597—1628) — брат Шимона, автор збірника поетичних творів "Селянки руські". Енгель Йоган-Христіан фон (1770—1814) — австрійський історик, автор "Історії України і українських козаків" (1796). ...южнорусское козачество, начавшись небольшими купами, дошло до розвития в целое сословие и розлилось по обширной территории Малороссии и потом Запорожья. - Українське козацтво в XVI—XVIII ст. розвинулося в привілейований стан. Його привілеї, правові норми підтверджувалися королями Речі Посполитої і царями Російської держави. Козаки поділялися на суспільні групи (низові, реєстрові, городові, надвірні, виборні, підпомічники). Вони стали складовою частиною української народності. ... после перехода Киевского княжества в 1417 году к Литве и обращения его в воєводство. — У 1362р. Київське князівство потрапило у васальну залежність до Великого князівства Литовського, а в 1394 р. ліквідоване і замість князя там поставлено литовського намісника. Проте місцеві українські феодали домоглися відновлення Київського князівства (1440). У 1471 р. замість князівства утворено Київське воєводство. У 1569 р. воно перейшло під владу Польщі (за умовами Люблінської унії). Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною (1793) воєводство ліквідоване, а його територія увійшла до складу Київського і Волинського намісництв. Люблінська унія — державний акт про об'єднання Великого князівства Литовського з королівством Польщею у федерацію Річ Посполиту. Проголошена на спільному сеймі польських і литовських феодалів (січень 1569). За її умовами король обирався на конвокаційному сеймі, а його влада обмежувалася сеймом — магнатами і шляхтою. Українські землі (Волинь, Брацлавщина і Київщина) перейшли під владу Польщі, а місцева шляхта дістала привілеїв. На більшості українських земель встановилося польсько-шляхетське панування. ...южнорусская народность... — Тут йдеться про українську народність як етнічну спільність феодальної доби, що виникла одночасно з російською і білоруською від єдиного кореня. Ржевсьхий Матвій Іванович (роки народження і смерті невідомі) — дяк, царський намісник в Чернігові, Рильську і Ряжську, воєвода. Очолював похід російських військ на Кримське ханство (1556), їздив послом у Крим (1576). Перекопським царем називали кримського хана, який володів Перекопом — фортецею, що замикала сухопутний шлях у Крим. Адашев Данило Федорович (рік народження невідомий — 1563)—російський державний і військовий діяч, воєвода, учасник Лівонської війни (1558—1583), походів на Казанське і Кримське ханства. На чолі 8-тисячного російського війська і загонів українських козаків здійснив похід проти Кримського ханства на річкових суднах по Дніпру, на західному узбережжі Криму розгромив ханські війська і визволив полонених росіян і українців (1559). Страчений Іваном IV (Грозним) за часів опричнини. Глейт — охоронна грамота, що видавалася урядовцями Речі Посполитої окремим особам. Селім II (1524—1574) — турецький султан. (1566—1574). За його Правління Туреччина вела війни проти Австрії, Персії, Угорщини і Венеції, захопила о. Кіпр. Турецькі орди вдиралися в межі Речі Посполитої і спустошували українські землі. Байда — запорозький козак, герой української народної пісні XVI ст. "В Царграді на риночку", в якій оспівується борець проти турецьких поневолювачів, мужній патріот України. Частина істориків ототожнюють Байду з князем Д.І.Вишневеньким, який потрапив у полон під час походу в Молдавію і загинув лютою смертю в Стамбулі (1563). Глава вторая Лівонська війна (1558—1583)— війна Російської держави проти Лівонського ордену німецьких рицарів за вихід до Балтійського моря. У 1561 р. у війну проти Росії вступили Польща, Литва, Швеція і Данія. Внаслідок військових дій Польща заволоділа Лівонією і російськими землями з Полоцьком. Під владою Швеції залишилася Естляндія, а також міста Ям, Копор'є, Орешек, Нарва. Виходу до Балтійського моря Росія здобути не змогла. Ходкевич Ян Кароль (1560—1621) — польський полководець, учасник придушення повстання С.Наливайка (1594—1596), великий гетьман литовський (1605—1621), очолював польські війська під час облоги Смоленська і походу на Москву (1612). Командував польським військом в Хотинській війні (1620—1621). Помер під Хотином. Кішка Самійло (Самуїл) (рік народження невідомий — 1602) — гетьман реєстрового козацтва (1599—1602). До цього 25 років перебував у турецькому полоні. У 1599 р. організував на турецькій галері повстання невільників. Після повернення на Січ обраний гетьманом, а польським урядом призначений старшим реєстру. Загинув під час походу польського і козацького військ у Лівонію. Повстання невільників яскраво оспіване в українській народній думі "Самійло Кішка". Ружинський Богдан Михайлович (роки народження і смерті невідомі) — князь, польський магнат. Літописець Григорій Грабянка вважав, що Ружинський був козацьким гетьманом на початку XVII ст., але інші джерела цього не підтверджують. Генріх III Валуа (1551—1588) — герцог Анжуйський, король Польщі (1573—1574), король Франції (1574—1588). Шах Яків (роки народження і смерті невідомі) — козацький гетьман другої половини XVI ст. Мартин Бельській в "Хроніці польській" згадує козацького ватажка Якова Шаха, який очолював загін козаків на службі у київського воєводи Костянтина Острозького. Козацькій загін в 1200 чоловік під проводом Я. Шаха брав участь в поході у Молдавію (1577—1578). Шах очолював морські походи запорозьких козаків проти Кримського ханства і Туреччини. Каштелян — урядова особа в Речі Посполитій, сенатор, член королівської ради. Коморник — судовий урядовець Речі Посполитої. Волоська і Мултянська землі — історичні області між Карпатами і Дунаєм (тепер у складі Румунії). Мултянія (тепер північна частина Румунії) — державне об'єднання, яким правив господар (князь). ...Хотинское баркалабство... — Хотин, де фортецю займав турецький паша з військовим гарнізоном, став центром баркалабства (адміністративного округу або намісництва). Баркалаб (пирколаб) — начальник фортеці і прилеглої до неї волості. Семиграддя (Трансільванія) — історична область, до якої входила територія Угорщини. Трансільванський правитель іноді називався господарем (князем). Чавуш (чауш) —нижчий чин у турецькій армії або слуга. Великий Луг — історична назва місцевості на Запорожжі величезних річкових плавнів, розташованих нижче порогів на лівому березі Дніпра (XVI—XVIII ст.). Вона належала Запорозькій Січі. З Великим Лугом нерідко ототожнювалось усе Запорожжя. ...Во все время Ливонской войны козаки помагали полякам... — Дійсно, частина реєстрових козаків спільно з військом Речі Посполитої брала участь у війні проти Російської держави й облозі її фортець. Разом із тим загін українських козаків на чолі з М.Черкаським спільно з російським гарнізоном успішно обороняв Псков, що змусило короля Речі Посполитої Стефана Баторія укласти з Росією перемир'я (1582). ...после так называемого Запольского перемирия... — 15 січня 1582 р. в Ямі Запольській між Польщею і Росією укладено перемир'я на 10 років, за яким Річ Посполита вийшла з Лівонської війни, але захопила Полоцьк і Веліж. Росія відмовилася від претензій на територію Лівонії і повернула собі Великі Луки та інші міста, захоплені поліськими і литовськими феодалами. ...город Трехтемиров с уездом й монастырем... — За привілеєм короля Стефана Баторія (1578) Трахтемирівський монастир на лівому березі Дніпра передавався реєстровому козацькому війську. Там засновано шпиталь — притулок для поранених, скалічених і старих козаків. Тепер с. Трахтемирів належить до Переяслав-Хмельницького району Київської області. Міллер Герард-Фрідріх (1705—1789) — російський академік та історіограф, автор праць "О начале и происхождении казаков" і "Известия о казаках запорожских" (1760). У 1775р. доповнив ці твори і під іншими назвами — "Рассуждение о запорожцах" і "Краткая выписка о малороссийском народе и запорожцах" — представив генералу і графу П. І. Паніну (у зв'язку з ліквідацією Запорозької Січі). Опубліковані в книзі "Исторические сочиненця о Малороссии и Малороссиянах Г.Ф.Миллера" (1846). ...о произведенной королем реформы козаков. — Тут йдеться про запровадження Стефаном Баторіем козацького реєстру і надання реєстровцям привілеїв (1578). Кіш (від татарського слова, що означає "укріплений табір") — військове товариство (громада) козаків Запорозької Січі. Кошем називався також головний орган управління Січі (кошовий отаман, суддя, обозний, осавул, писар), що обирався на загальній раді щороку 1 січня, а також тимчасовий табір козацького війська під час походу. Но самым первичным фактором в образовании запорожского козачества было соседство татар. — Сусідство кримських татар та їх напади на українські землі були одним із факторів, що сприяли утворенню запорозького козацтва. Але головний з них — посилення феодального гноблення українських селян і міщан в Литовській державі і Польщі. Глава третья Урочище Микитин Ріг розташоване над Дніпром, де існувала переправа. Там же в XVI ст. знаходилося козацьке поселення, що підпорядковувалося Запорозькій Січі. В XVII ст. воно називалося Микитине, потім перейменоване в Слов'янське (1765) і Нікополь (1781). Глава четвертая Ружинський Михайло Євстафійович (роки народження і смерті невідомі) — князь, український магнат, син воєводського намісника Києва. Вважають, що він був гетьманом запорозьких козаків (1585—1588). Федір Іванович (1557—1598) — російський цар (1584—1598), син Івана IV Васильовича (Грозного). Державними справами не займався і передав їх фактично до рук боярина Бориса Годунова (брата своєї дружини Ірини). Годунов Борис Федорович (1552—1605) — російський цар (1593—1605), активний діяч опричнини. Після смерті Федора Івановича обраний царем на Земському соборі. Гаммер-Пургшталь Йозеф (1774—1856) — німецький орієнталіст, автор книги "Османська імперія: державний устрій і управління" (1816). Язловецький Миколай (роки народження і смерті невідомі) — з литовського князівського роду, снятинський староста. За універсалом Сигізмуяда III Вази (25 квітня 1590) козацький реєстр збільшувався до 1000 чоловік. Верховним начальником реєстру призначався М. Язловецький. Глава пятая Макошинськой Богдан (роки народження і смерті невідомі) — кошовий отаман (гетьман) Запорозької Січі (1584,1586,1594), очолював похід козаків проти Туреччини під Очаків (травень—червень 1594), після повернення з походу вів переговори з австрійським послом Еріхом Лясотою про участь запорожців у війні проти Туреччини на боці Австрії. Кониський Григорій (Георгій) (1717—1795) — український письменник, освітній, церковний діяч. Закінчив Київську академію (1743), де працював викладачем, а потім її ректором (1751—1755). Архієпископ Білоруський. Автор віршів, проповідей, підручників з піїтики (поетики), філософії і богослов'я. Йому приписується авторство твору — памфлета "Історія Русів або Малої Росії". Глава шестая Хлопицький Станіслав (роки народження і смерті невідомі) — польський шляхтич, який видавав себе за старшину реєстрового козацького війська. На початку 1594 р. їздив за дорученням австрійського імператора Рудольфа II на Запорозьку Січ, щоб навербувати козаків для походу проти Туреччини. С.Хлопіцький супроводжував також австрійське посольство Еріха Лясоти в Запорозьку Січ (літо 1594). Перекопська орда — залежна від Кримського ханства татарська орда, яка охороняла сухопутний шлях до Кримського півострова. Кочувала в степах Причорномор'я на північ від Криму. Лобода Григорій (рік народження невідомий — 1596) — з заможної старшини реєстрових козаків, запорозький гетьман (обирався в 90-ті роки XVI ст.), учасник походів проти Туреччини і кримського ханства. Очолював козацький загін, що брав участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом С.Наливайка (1594—1596). Під час облоги польсько-шляхетськими військами Солоницького табору повстанців під Лубнами Г.Лобода розпочав таємні переговори з карателями, за що був убитий козаками. ...походи козаков проте турок под начальством Лободи і Наливайко. — Мова йде про походи козаків, очолюваних Г.Лободою і С.Наливайком (1593—1595), в Молдавію проти турецьких загарбників. Глава седьмая Наливайко Северин (1560?—1597) — керівник визвольного повстання на Україні і в Білорусії (1594—1596). З сім'ї ремісника — кушніра м. Гусятина (за іншими відомостями — Кам'янця-Подільського). Після смерті батька, закатованого слугами магната О.Калиновського, мати з синами Северином і Дем'яном жила в Острозі. Деякий час Северин перебував у Запорозькій Січі і брав участь у походах козаків проти Туреччини й Кримського ханства, служив сотником надвірної хоругви у маєтках К.Острозького. У 1594 р. С.Наливайко, залишивши службу, зібрав загін нереєстрових козаків й розпочав визвольне повстання проти Речі Посполитої, а також боротьбу проти турецьких і татарських загарбників. На допомогу повстанцям прибули загони запорожців під проводом гетьмана Григорія Лободи і отамана Матвія Шаули. Об'єднане повстанське військо завдало поразки карателям під Білою Церквою (23.III(2.ІV) 1596), перейшло на Лівобережжя, але під Лубнами на лівому березі р. Сули в урочищі Солониця 12 тис. повстанців були оточені польсько-шляхетським військом гетьмана С.Жолкевського (16(26).V—28.V(7.VІ)/1536). Угодовська частина старшини видала ворогам С.Наливайка, якого було страчено у Варшаві. К.Ф.Рилєєв присвятив козацькому ватажку поему "Наливайко", а український радянський письменник Іван Ле — історичний роман "Наливайко". Стації — податок на утримання розквартированих військ. ...о нанесений молдавским воеводой поражения крымскому хану. — Тут помилка—треба "мультянським". Зто так называемая религиозная уния, выдуманная папой Климентием VIII, введенная на Украйне королем Сигизмундом III и принятая русскими епископами, луцким Кириллом Терлецким и владимиро-волынским Ипатием Поцеем, впоследствии первым униатским метрополитом. — Тут йдеться про Брестську церковну унію (1596) вищого католицького і православного духовенства України та Білорусії, проголошену на церковному соборі в Бресті. В 1595р. православні єпископи Кирило Терпецький (Луцький) та Іпатій Потій (Володимирський) їздили в Рим і визнали верховенство над православними церквами цапи Климентія VIII. У жовтні 1596 р. польський король Сигізмунд ІІІ і київський митрополит Михайло Рогоза скликали в Бресті церковний собор, на якому духовенство розкололося на православне, й уніатське. Останнє існувало до 1946р. Место славное побожное (т.-е. на реке Буге или Боге) Могилев... — Білоруське місто Могильов розташоване над р. Дніпром, а не над Бугом. Наливайко Дем'ян (рік народження невідомий — 1627) — український письменник, просвітитель, церковний діяч, брат С.Наливайка. Брав участь у селянсько-козацькому повстанні (1594—1596). Навчався в Острозькій греко-слов'янській школі, був священиком в одній з православних церков Острогу, належав до Острозького гуртка учених і просвітителів, борців проти католицької експансії й унії. Д.Наливайко — автор книг "Охтаік, сиріч осмогласник" (1603—1604), "Лікарство на оспалий усмисл чоловічий" (1607). Шаула Матвій (рік народження невідомий — 1596) — з міщан, один з керівників селянсько-козацького повстання під проводом С.Наливайка (1594—1596). Страчений у Варшаві разом з іншими ватажками повстанців. Гейденштейн Рейнгольд (1553—1620) — польський державний діяч, дипломат, історик і юрист. Багато років служив секретарем канцлера Яна Замойського, Стефана Баторія і Сигізмунда IIІ Августа, брав участь у посольствах в Пруссію, Курляндію, Інфляндію, був активним членом так званої Замойської академії, учасником походів проти Кримського ханства. Автор праць "Коментар про московську війну" (в 6 кн. 1584) і "Справи польські після смерті Сигізмунда Августа" (в 12 кн., 1672). Чимало місця в них приділено селянсько-козацьким повстанням 90-х років XVI ст. на Україні, боротьбі запорозьких козаків проти кримських татар і турків, діяльності І.Підкови, К.Косинського, С.Наливайка, Г.Лободи та ін. До визвольного руху на Україні і особливо козацтва автор ставився вороже. Сарницький Станіслав (1530 — рік смерті невідомий) — польський письменник, провідник кальвінізму в Польщі, автор богословських творів та історичного — "Хроніка або про початок і таємницю добровільного об'єднання Польщі й Литви" (1578). Бєльський Йоахим (1540—1599) — син Мартина Бєльського (1495—1575) — автора першого історичного твору польською мовою "Всесвітня хроніка" (1551). Й.Бєльський переробив і доповнив її матеріали, створив "Хроніку Польщі" (1597), де викладено події до 1597 р. Праця містить відомості про діяльність І.Підкови, селянсько-козацькі повстання на Україні під проводом К.Косинського і С.Наливайка. Кремпський Криштоф (роки народження і смерті невідомі) — запорозький полковник, учасник селянсько-козацького повстання під проводом С.Наливайка (1594—1596). На чолі 1500 запорозьких козаків прорвав оточення Солоницького табору повстанців і повернувся на Запорожжя. Глава восьмая Санджак — військово-адміністративний округ в Туреччині та її володіннях. Правив у ньому призначений султаном санджак-бей. Глава девятая Болотников Іван Ісайович (рік народження невідомий — 1608) — народився на Чернігівщині, з кріпаків, керівник антифеодального повстання в Росії (1606—1607). Утік на Дон і разом з донськими козаками брав участь у боротьбі з кримськими загарбниками, потрапив у полон на турецьку галеру. Визволившись під час битви турецького флоту з венеціанцями, повернувся до Росії. Влітку 1606 р. очолив народне антифеодальне повстання в Росії. Повстанці завдали поразки царському війську. Але в Тулі повстанці були оточені царським військом. У жовтні 1607 р. І.Болотников потрапив у полон і засланий у Каргополь, де й був страчений. Грекович Антоній (роки народження і смерті невідомі) — намісник уніатського митрополита у Києві (1609). Кияни, підтримані козаками, примусили А.Грековича залишити свою резиденцію — Видубицький монастир. Пожарський Дмитро Михайлович (1578—1642)— князь, російський політичний і військовий діяч, учасник визвольного руху в Росії проти польської і шведської інтервенції. Спільно з К.Мініним очолював народне ополчення, яке визволило Москву від польських інтервентів (1612). Глава десятая Владислав IV Ваза (1595—1648) — король Речі Посполитої (1632—1648). Під час польської інтервенції був проголошений в Москві царем Росії (1610), але зайняти престол йому не вдалося. Домагався російського престолу і шляхом воєн 1617—1618 та 1632—1634 рр., у яких використовував частину реєстрового козацтва. За часи його правління посилилися утиски українського народу: прийняті "Статті для заспокоєння руського народу" (1633), збудовано фортецю Кодак (1635), придушено народні повстанця на Україні (1635,1637—1638), запроваджено "Ординацію Війська Запорозького реєстрового, що на службі Речі Посполитої" (1638). ...польские депутаты, много раз вступавшие в мирные переговоры с русскими, на этот раз сошлись в селе Деулине, близ Троицко-Сергиевского монастыря, и снова открыли переговоры. — Йдеться про Деулінське перемир'я Росії і Речі Посполитої (1(11) грудня 1618), що передбачало припинення дворічної війни на 14 з половиною років. Під владою Речі Посполитої залишилися Смоленська і Чернігово-Сіверська землі. Одновременно з действиями Сагайдачного под Хотином действовали на море 10000 человех отважных запорожцев под предводительством молодого Богдана Зиновия Хмельницкого. — Джерела свідчать, що Богдан Хмельницький під час польсько-турецької війни брав участь у битві під Цецорою (Румунія, жовтень 1620) і потрапив, у полон до турків, де знаходився два роки. Таким чином, очолювати морський похід проти Туреччини (1621) він не міг. Київське братство — національно-релігійна спілка міщан, козаків, шляхти і православного духовенства Києва, що виникла близько 1615р. при Богоявленському монастирі на Подолі і діяла протягом XVII ст. При братстві відкрито школу. У 1620 р. до нього вступило Військо Запорозьке на чолі з Петром Сагайдачним. Братство виступило ініціатором відновлення православної ієрархії і обрання київським і галицьким митрополитом ректора школи Іова Борецького. У 1632 р. до братської школи приєднано лаврську гімназію, засновану Петром Могилою, внаслідок чого утворився Київський колегіум — вищий навчальний і науковий заклад на Україні. Київське братство вело боротьбу проти уніатства і католицизму, брало участь у визвольному русі українського народу проти панування Речі Посполитої, підтримувало об'єднання України з Росією. Глава одиннадцатая Жмайло Марко (роки народження і смерті невідомі) — гетьман запорозьких козаків, керівник селянсько-козацького повстання проти панування на Україні шляхетської Речі Посполитої (1625). 15 жовтня 1625р. біля с. Таборище (тепер Кіровоградська область) на берегах р. Цибульник (притоки Дніпра) відбувся запеклий бій між 20-тисячним повстанським військом та 30-тисячним польсько-шляхетським, очолюваним польним гетьманом Станіславом Конецпольським. Повстанці вистояли, завдали ворогові значних втрат, але мусили відступити до Курукового озера й там закріпитися (поблизу Кременчука). Три тижні тривали бої. Угодовська частина козацької старшини скинула з гетьманства М.Жмайла і поставила Михайла Дорошенка (5 листопада 1625), який уклав з польсько-шляхетським командуванням Куруківську угоду (6 листопада 1625). Дорошенко Михайло (рік народження невідомий — 1628) — гетьман реєстрового козацтва (1625—1628), учасник Хотинської битви (1621) і народного повстання (1625), представник заможної козацької старшини. Підписав з польсько-шляхетським командуванням Куруківську угоду (6 листопада 1625), за умовами якої припинялося повстання, козацький реєстр встановлювався у кількості 6 тис. чоловік, реєстровцям надавалася щорічна платня, старшина отримувала також маєтки (землю і угіддя). За наказом уряду Речі Посполитої навесні 1626 р. реєстрові козаки під командуванням М.Дорошенка намагалися захопити Запорозьку Січ, але запорожці відбили напад. На о. Велика Хортиця гетьман поставив залогу з 1000 реєстрових козаків. За гетьманства М.Дорошенка реєстрове козацьке військо поділено на шість полків: Білоцерківський, Канівський, Київський, Корсунський, Переяславський і Черкаський. М.Дорошенко очолював козацький похід на Кримське ханство і загинув під час облоги Кафи (1628). Чорний Григорій — гетьман реєстрових козаків (1628—1630), проводив угодовську політику щодо Речі Посполитої. Страчений козаками (березень 1630). Федорович (Трясило) Тарас (роки народження і смерті невідомі) — гетьман запорозьких нереєстрових козаків (1629—1630), очолював похід на Кримське ханство (1629). Керівник селянсько-козацьким повстанням на Україні проти панування шляхетської Речі Посполитої (1630). Повстанці під його проводом визволили Корсунь, Канів, Переяслав та інші міста і багато сіл. У бою під Переяславом (15 травня 1630) повстанці завдали поразки військам польного гетьмана С.Конецпольського. Угодовська козацька старшина усунула від гетьманства Т.Федоровича і обрала гетьманом спочатку Антона Бута, а потім Тимофія Орендаренка і уклала з С.Конецпольським Переяславську угоду. Т.Федорович з частиною козаків повернувся на Запорозьку Січ. У 1634 р. його знову обрано гетьманом. Деякий час жив на Дону. Вів переговори з царським урядом в Москві про переселення частини козаків на Слобідську Україну і їх службу російській державі (1635—1636). Дальша доля його невідома. Сулима Іван Михайлович (рік народження невідомий — 1635) — гетьман нереєстрових козаків (1628—1629, 1630—1635), з небагатої української шляхти, народився на Чернігівщині. Брав участь у походах Запорозьких козаків проти Туреччини і Кримського ханства. Деякий час жив на Дону. Кількатисячне запорозьке військо під його проводом (серпень 1635) штурмом заволоділо польською фортецею Кодак над Дніпром. Згодом повстанський табір на Дніпровому острові оточили польсько-шляхетські війська. Під час облоги зрадники підступно схопили І.Судиму і п'ятьох його сподвижників і видали ворогам. Вони були страчені у Варшаві. Поляновський мирний договір (14 червня 1634) припиняв російсько-польську (Смоленську) війну (1632—1634), підтверджував умови Деулінського перемир'я (1618), згідно з договором польський король Владислава IV відмовлявся від претензій на російський престол. Бут Павло Михнович (Павлюк) (рік народження невідомий — 1638) — гетьман нереєстрових козаків, учасник антифеодального повстання і зруйнування фортеці Кодак (1635). Очолював селянсько-козацьке повстання на Україні проти панування Речі Посполитої (серпень 1637). Повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Саву Кононовича і кількох старшин як зрадників. Павлюк мав намір визволити Україну і домогтися незалежності. Однак у битві під Кумейками (6 грудня 1637) повстанці зазнали втрат і відступили до Боровиці (поблизу Черкас). Там їх оточили переважаючі сили польсько-шляхетських військ і примусили капітулювати (грудень 1637). Павлюка страчено у Варшаві. Д.І.Яворницький помилково називає його Карпом і вважає турком. Скидан Карпо Павлович (рік народження невідомий — 1638) — полковник козацького війська, один з керівників селянсько-козацьких повстань на Україні 30-х років XVII ст., соратник гетьмана Павла Бута (Павлюка) і Якова Острянина (Остряниці), учасник Кумейківської (1637) і Жовнинської (1638) битв. Караїмович Ілляш (рік народження невідомий — 1648) — полковник Переяславського полку реєстрових козаків, учасник селянсько-козацького повстання (1637), старший реєстрового війська (1637—1648). Під командуванням І.Караїмовича та інших козацьких старшин 4-тисячне реєстрове військо спільно з польськими загонами здійснило невдалий похід на Запорожжя, щоб оволодіти Січчю (1638). Запорожці, керовані гетьманом Дмитром Гунею, відбили штурм; значна частина реєстровців перейшла на їх бік. Реєстрова старшина на чолі з І.Караїмовичем виступала проти селянсько-козацького повстання 1638 р. І.Караїмович та І.Барабаш очолювали реєстрове військо, що вирушило на придушення селянсько-козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького. Реєстрові козаки на раді в Кам'яному Затоні (4 травня 1648) вирішили перейти на бік повстанців, а Караїмовича і Барабаша скарали на смерть. Гуня Дмитро Тимошович (роки народження і смерті невідомі) — кошовий отаман, полковник і гетьман козацького війська, проводир походів запорожців і донців проти Туреччини та Кримського ханства. Д.Гуня, як один із керівників селянсько-козацьких повстань (1637—1638), здійснював найскладніші військові операції в боротьбі проти польсько-шляхетських військ під Боровицею (1637) і в гирлі р. Сули, де на Старці за його вказівкою було споруджено неприступний для ворогів укріплений, табір (1638). Очолював морський похід запорозьких і донських козаків до берегів Туреччини (1640). Вишневецький Іеремія (Ярема) (1612—1651) — польський магнат з українського роду, син київського каштеляна Михайла Вишвевецького і Раїни Могили (Вишневецької) — дочки молдавського боярина і господаря, двоюрідної сестри митрополита Петра Могили. Мав резиденцію у Лубнах. Брав участь у Смоленській війні (1632—1634) проти Росії та придушенні селянсько-козацьких повстань 30-х років XVII ст. на Україні. Під час визвольної війни (1648—1654) І.Вишневецький пішов з Лубен з 6-тисячним військом, яке було розгромлене на Правобережжі повстанськими загонами М.Кривоноса. Коронний гетьман Речі Посполитої (1649—1651). Багдад — фортеця і поселення на березі Чорного моря в Криму неподалік Кафи. ...в польском приказе... — Тут помилка. Мова йде про Посольський приказ Російської держави. В 1641 году запорожские козаки... ходили на помощь донцам к городу Азову... — Йдеться про героїчну оборону донськими і запорозькими козаками фортеці Азова в гирлі р. Дону, відому в історії під назвою "Азовське сидіння" (1637—1642). У 1637р. донські козаки відвоювали у турецьких загарбників фортецю Азов. Турецький султан на взяття фортеці послав 240-тисячне військо (1641). Тоді загони запорожців прибули на допомогу донцям. Після тривалої облоги турецьке військо, зазнавши втрат, відступило. Наступного року уряд Росії, щоб не загострювати відносин з Туреччиною, наказав козакам залишити Азов. Зруйнувавши фортецю, вони відступили (літо 1642). Глава двенадцатая Барабаш Іван (рік народження невідомий — 1648) — осавул реєстрового козацького війська. Разом з І.Караїмовичем очолював реєстровців, відправлених урядом на придушення визвольного повітання під проводом Богдана Хмельницького під Жовті Води. Але повсталі козаки біля Кам'яного Затону на Дніпрі скарали їх і перейшли до табору повстанців (4 травня 1648). Потоцький Миколай (Микола) (1594—1651) — польський магнат, великий коронний гетьман (1646—1648,1650—1651). Як польний гетьман керував придушенням селянсько-козацьких повстань на Україні 30-х років XVII ст. Командував каральними польсько-шляхетськими військами, кинутими на придушення повстання під проводом Богдана Хмельницького. У Корсунській битві (1648) потрапив у полон і був відданий кримському ханові. Викуплений з полону, М.Потоцький знову став коронним гетьманом і командував урядовим військом у Берестецькій битві (1651), підписав Білоцерківський договір з Б.Хмельницьким у вересні 1651 р. ... тогда собралось до Сичи огромная масса запорожского низового войска, простиравшаяся на ту пору до тридцати тисяч с лишком человек. — Д.І.Яворницький значно перебільшує. Пізніше автор приводить іншу цифру — понад 10 тис. козаків, що зібралися в Січі на раду, де обрано гетьманом України Богдана Хмельницького. В похід на Україну з Запорожжя вирушило 3 тис. повсталих запорожців. Зборівський договір, укладений після генеральної битви військ повстанців і шляхти Богданом Хмельницьким і королем Речі Посполитої Яном II Казимиром (8 серпня 1649). Формально підтверджував права і привілеї козацького війська та його старшини. Козацький реєстр встановлювався до 40 тис. чоловік. В Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах адміністративна і судова влада передавалася козацькій старшині. Київський митрополит діставав місце в сенаті Речі Посполитої. Згідно з договором скасовувалась унія, проголошувалася свобода православного віросповідання. Учасникам визвольної війни надавалася повна амністія. Польські пани могли володіти своїми маєтками на Україні. Селяніі-повстанці, які не потрапляли в реєстр, поверталися до своїх панів. Однак Сейм Речі Посполитої не затвердив Зборівського договору. Магнати і шляхта не погодилися навіть на незначний компроміс. Фактично він так і не набув чинності, визвольна війна продовжувалась. Білоцерківський договір, укладений між польсько-шляхетським командуванням і козацькою старшиною після поразки повстанців під Берестечком і боїв на Київщині (8(18) вересня 1651). Договір підписали М. Потоцький і Богдан Хмельницький. За його умовами козацький реєстр зменшувався до 20 тис. чоловік, козаки мали розміщуватися в Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах (у королівських маєтках), шляхті поверталися її маєтки на Україні, за православною церквою зберігалися її привілеї, гетьман діставав на утримання Чигирин, але позбавлявся можливості зносин з іноземними державами і зобов'язувався розірвати воєнний союз з Кримським ханством. Договір втратив силу після розгрому польсько-шляхетського війська під Батогом (травень 1652). Жванецький договір (угода), укладений між польським королем і кримським ханом в таборі біля с. Жванець на Поділлі 5 грудня 1653. За його умовами скасовувався Білоцерківський договір (1651) і відновлювалася чинність Зборівського (1649). Так польський король і хан намагалися утримати Україну від возз'єднання з Росією. Польсько-шляхетський уряд мусив сплатити ханові відкуп і дозволив татарам брати ясир на Україні. Богдан Хмельницький не визнав Жванецької угоди і відвів свої полки від Дністра на Подніпров'я. [Богдан Хмельницький] ...написал письмо (декабря 26 дня 1654 года) на имя кошевого отамана й всего низового войска... — Лист Д.І.Яворницьким датований неточно (насправді того ж дня і місяця, але 1653 р.). Текст листа запозичено Д.І.Яворницьким з літопису Самійла Величка. ...на Украйне после присоединения Малороссии к Великороссии, возникла сильная партия, нежелавшая стать в подданство московского государя. Из замечательных лиц козацкого сословия к зтой партии принадлежал Иван Сирко... - Після смерті Богдана Хмельницького (1657) за ревізію рішень Переяславської ради виступили військовий писар Іван Виговський, обраний потім гетьманом, полковники Павло Тетеря, Тимофій Цицюра та інші старшини-шляхтичі. До цієї групи Д.І.Яворницький безпідставно відносив Івана Сірка, який послідовно проводив політику на збереження незалежності Запорожжя. Глава тринадцатая Хмельницький Юрій (Гедеон) Богданович (1641—1685) — молодший син Богдана Хмельницького, гетьман України (1657, 1659—1663). Знаходився під впливом старшинського оточення: уклав з урядовцями Речі Посполитої Слободищенський трактат — договір (1660), за умовами якого Україна поверталася під владу Польщі. Після тривалої міжусобної боротьби старшинських груп Ю.Хмельницького було скинуто з гетьманства. Пізніше він перебував на Правобережжі в одному з монастирів, звідки потрапив у полон до татар, а звідти до Туреччини, уряд якої неодноразово використовував його у своїх політичних комбінаціях на Україні (дав йому титул "малоросійський князь"). Страчений турками в Кам'янці-Подільському за непослух. Шереметев Борис Петрович (1652—1719) — граф, російський військовий діяч, генерал-фельдмаршал, боярин, сподвижник Петра І. Уклав Московський договір про "вічний мир" (1686) з Річчю Посполитою. Командував військами в Азовських походах (1695—1696), Північній війні (1700—1721), Полтавській битві (1709), очолював російські війська в Прутському поході (1710—1711) і уклав Прутський мир Росії з Туреччиною. Тетеря Павло Іванович (роки народження і смерті невідомі) — гетьман Правобережної України (1663—1665), орієнтувався на шляхетську Річ Посполиту і виступав проти об'єднання України з Росією. Служив у Переяславському полку писарем (1648—1653) і полковником (1653—1663). Після смерті Богдана Хмельницького підтримував гетьманів Івана Виговського і Юрія Хмельницького, брав участь в укладенні Гадяцького договору (1658) і Слободищенського трактату (1660), за умовами яких Україна поверталася під владу Речі Посполитої; придушував на Правобережній Україні народні повстання 1663—1665 рр. Захопивши гетьманський скарб, утік в Польщу (1665). Дорошенко Петро Дорофійович (1627—1698) — державний і військовий діяч, полковник Прилуцького, Чигиринського і Черкаського полків, гетьман Правобережної України (1665—1676), російський воєвода у Вятці (1679—1682). Діяльність П. Дорошенка була складною і суперечливою, не завжди відповідала інтересам українського народу: в боротьбі за владу він укладав союзні угоди з урядами Туреччини і Кримського ханства. Ханенко Михайло Степанович (бл. 1620—1680) — уманський полковник, кошовий отаман Запорозької Січі (1670), гетьман Правобережної України (1670—1674). Підтримував Ю.Хмельницького і П.Тетерю, вів запеклу боротьбу за владу проти П.Дорошенка, придушував селянсько-козацькі повстання проти польсько-шляхетського панування на Правобережній Україні. Втративши підтримку козаків і населення, припинив боротьбу і перейшов на Лівобережну Україну (1674). Самусь Самійло Іванович (1688—1713) — один з керівників визвольного руху на Правобережній Україні у 80—90-х роках XVII; на початку XVIII ст., полковник богуславського полку, призначений урядом Речі Посполитої наказаним гетьманом Правобережної України (1692—1699), соратник ватажків визвольного руху Семена Палія, Захара Іскри і Андрія Абазина. Учасник селянсько-козацького повстання на Правобережній Україні (1702—1704) проти панування Речі Посполитої і народної війни проти шведських загарбників (1708—1709). Многогрішний Дем'ян Гнатович (роки народження і смерті невідомі) — гетьман Лівобережної України (1669—1672), з селян. Учасник визвольної війни 1648—1654рр. Чернігівський полковник (1663—1668). Уклав з царським урядом Глухівські статті про політичне і правове становище Лівобережної України у складі Російської держави (1669), придушував антифеодальні виступи. Роздавав маєтки і старшинські посади. Невдоволене козацтво скинуло Д.Многогрішного з гетьманства. За зв'язки з П.Дорошенком і зловживання владою царський уряд заслав його в Іркутськ (1672—1688). Після звільнення служив у війську. У 1696 р. постригся в ченці одного з монастирів, де й помер. Отправив Юрия Хмельницкого для обучения в Киевскую духовную академию... — Щоб домогтися гетьманства, генеральний писар козацького війська Іван Виговський відправив малолітнього Юрія Хмельницького, обраного гетьманом по заповіту батька, на навчання до Київського колегіуму (1657). Д.І.Яворницький помилково назвав колегіум духовною академією, він став нею лише у 1819р. Романов Олексій Михайлович (1629—1676) — російський цар (1645—1676). За його царювання відбулося возз'єднання України з Росією (1654). В інтересах дворянства видано "Соборне уложення" (1649), що юридичне підтверджувало закріпачення селян в Росії. Придушив селянську війну під проводом Степана Разіна (1670-1671), успішно вів війни проти Речі Посполитої (1654-1667) і Туреччини (1677-1681). Морозов Борис Іванович (1590-1662) - боярин, родич царя Олексія Михайловича. Мав значний вплив на політику Російської держави, ініціатор створення кріпосницького Соборного уложення законів. Пушкар Мартин Іванович (рік народження невідомий - 1658) - полтавський полковник (1648-1658), соратник Богдана Хмельницького, прибічник об'єднання України з Росією. Разом з кошовим отаманом Яковом Барабашем очолював народне повстання проти гетьмана І.Виговського (1657-1658). Загинув у бою під Полтавою. Барабаш Яків Федорович (рік народження невідомий - 1658) - кошовий отаман Запорозької Січі. Разом з М.Пушкарем очолював народне повстання проти гетьмана І.Виговського (1657-1658). Захоплений у полон і страчений (серпень 1658). Юрій II Ракоці (1621-1660) - князь Трансільванії (Семиграддя) (1648-1660), претендент на польський престол. Підтримував дипломатичні зв'язки з Україною в роки визвольної війни (1648-1654), підписав з Богданом Хмельницьким українсько-трансільванський договір про спільну боротьбу проти Речі Посполитої (1656). На допомогу Юрію II Ракоці у похід на Польщу Богдан Хмельницький відрядив козацьке військо на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем (1657). Выговский послал против Пушкаря двух полковников, Ивана Богуна с козаками да Ивана Сербина с наемными сербами, всего до 1500 человек. - Для придушення народного повстання на Лівобережній Україні, очолюваного Мартином Пушкарем, гетьман Іван Виговський відрядив (січень 1658) козацький охочий загін, підсилений найманими воїнами (волохами, сербами, яничарами), під командуванням полковників Івана Богуна та Івана Сербина. Повстанці оточили їх в урочищі Жуків Байрак під Полтавою і розгромили. Хитрово Богдан Матвійович (1615-1680) - боярин, ржевський намісник, начальник приказу "Большого дворца", учасник війн з Річчю Посполитою і Швецією. У 1658 р. царський уряд доручив йому припинити повстання народних мас проти гетьмана Івана Виговського і примирити з ним полтавського полковника - одного з керівників повстання - Мартина Пушкаря. Шереметев Василь Борисович (1622-1682) - боярин, російський державний і військовий діяч, київський воєвода (1658-1660), командуючий царськими військами, які діяли на Україні проти польсько-шляхетських і кримських загарбників. У битві під Чудновим (1660) потрапив у полон і був виданий кримському хану, а згодом викуплений (1681). Шерть - мусульманська клятва на корані. Ян ІІ Казимир Ваза (1609-1672) - король Речі Посполитої (1648-1668), придушував визвольну війну на Україні {1648-1654), розпочав воєнні дії проти Російської держави (1654-1667). Під його проводом польсько-шляхетське військо вдерлося на Лівобережну Україну, але зазнало поразки й відступило (1664-1665). Безпалий Іван (рік народження невідомий - 1718) - козацький старшина Уманського полку, наказний гетьман України (1658-1659). Козацькі полки під його проводом спільно з російськими військами завдали поразки війську Івана Виговського і його союзникам - кримським татарам. За гетьманства Ю.Хмельницького (1669-1663) займав посаду генерального судді козацького війська. Глава четырнадцатая Чингісхан Темучін (1155-1227) - великий хан Монголії, полководець. Підкорив Північний Китай, Сибір, Середню Азію, Кавказ, вторгся в межі Русі. На р. Калці (1223) монголо-татари завдали поразки об'єднаним військам руських князів і половецьких ханів. Нащадки Чингісхана завоювали землі Русі (1237-1.240) й утворили державу Золоту Орду з центром Сарай на Волзі. Тамерлан (Тимур) (1336-1405) - емір Середньої Азії, полководець. Створив могутню державу з столицею Самарканд, завдав поразки Золотій орді, здійснив понад 20 загарбницьких походів в Іран, Індію, Закавказзя, Малу Азію. Уставник - православний церковнослужитель (здебільшого чернець), який наглядав за порядком служби. Сражаясь то с татарами и турками, то с поляками и волохами, то с русскими и украинцами, Сирко за все время своей исторической жизни принимал участие в пятидесяти пяти битвах и везде, кроме единственного случая, выходил победителем... - Тут Д.І.Явориицький мав на увазі не народи, а військові сили Кримського ханства, Туреччини, Речі Посполитої, Волощини, царської Росії та гетьманів України, з якими запорозьким козакам під проводом Івана Сірка доводилося воювати. Переяславські статті - договірні умови гетьмана України Ю.Хмельницького з царським урядом про політичне і правове становище України, укладені на козацькій раді в Переяславі (1659). Підтверджували Березневі статті (1654) Богдана Хмельницького і доповнювалися новими, що обмежували автономію України: зобов'язузали гетьмана посилати козацьке військо в походи російської армії; збільшувалася кількість царських військ на Україні, які на чолі з воєводами мали стояти в Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині, Брацлаві, Умані; без згоди царського уряду обирати гетьмана не дозволялось; гетьман втратив право призначати генеральну старшину, зобов'язувався видавати втікачів-селян від феодального гніту російським поміщикам. Олівський мирний договір між Швецією, з одного боку, і Річчю Посполитою, Австрією і Бранденбургом - з другого, підписаний в Олівському монастирі поблизу Гданська (3 травня 1660). Надав можливості Речі Посполитій кинути усі військові сили на війну проти Російської держави. У зв'язку з цим Росія мусила підписати Кардіський мирний договір зі Швецією (1661) і продовжувати війну з Річчю Посполитою (1б54-1667). Золотаренко Василь Никифорович (рік народження невідомий - 1663) - учасник визвольної війни українського народу (1648-1654), російсько-польської війни (1654-1667), ніжинський полковник (1655-1663). Очолював козацькі загони при визволенні Білорусії. (1654-1655) і облозі Смоленська (1654). У боротьбі проти І.Виговського і Ю.Хмельницького відстоював рішення Переяславської ради (1654). Домагався обрання гетьманом. Страчений в Борзні І.Брюховецьким після Чорної Ради (1663). Гадяцький договір - угода гетьмана І.Виговського і польсько-шляхетського уряду, укладена в Гадячі (16 вересня 1658). За угодою Україна відривалася від Росії і під назвою "Велике князівство Руське" включалася до складу Речі Посполитої. На Україні відновлювалося польсько-шляхетське панування, магнатам і шляхті поверталися маєтки, а селяни мали залишатися у їх підданстві. Угода викликала обурення народних мас України, які піднялися на боротьбу проти І.Виговського. Суховій (Суховієнко) Петро (роки народження і смерті невідомі) - військовий писар, кошовий отаман Запорозької Січі (1668-1669), гетьман Правобережної України (1670-1674). Вів запеклу боротьбу за владу проти П.Дорошенка. Орієнтувався на Кримське ханство і підтримував із ним політичні зв'язки. У 1674р. припинив боротьбу і перейшов на Лівобережну Україну. Хмельницький Тиміш (Тимофій) Богданович (1632-1653) - старший син гетьмана Богдана Хмельницького, активний діяч визвольної війни на Україні (1648-1654), чигиринський сотник, зять молдавського господаря. Очолював козацьке військо під час походів у Молдавію на допомогу молдавському господарю (1652-1653). У 1653р. об'єднані молдавське воєводство і угорське (трансільванське) війська при підтримці Речі Посполитої захопили Ясси (столицю Молдавії), звідки козацьке і молдавське війська відступили до фортеці Сучави. Під час її облоги ворогами Тимоша смертельно поранено. Козацьке військо повернулося на Україну. ...к козакам прибыли калмыки... - Калмики, які проживали на Поволжі, визнали владу Російської держави, й з дозволу царського уряду їх військові загони прибували на допомогу козакам Дону і України для боротьби проти турецьких, татарських і польських загарбників. ...к нам приближаются калмыки, астраханцы, башкиры, черкесы и донцы... - Військові загони калмиків, астраханських татар, башкирів та черкесів, а також донських козаків на запрошення гетьманів і кошових отаманів Запорозької Січі неодноразово прибували на Україну як союзники. Содом і Гоморра - давні міста в Палестині. За свідченням біблійної книги "Буття" ці міста відзначалися хаосом і беззаконням, а тому загинули. За біблійною легендою Авель - молодший син Адама і Єви, який загинув від руки старшого брата Каїна. Ім'я Авеля стало символом невинної жертви. Глава пятнадцатая Сулима (Сулименко) Степан (роки народження і смерті невідомі) - один з керівників народних повстань на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського панування (1664-1665). Варяниця (роки народження і смерті невідомі) - повстанський отаман (1663-1665), соратник С. Сулими. Маховський Стефан (роки народження і смерті невідомі) - польський шляхтич, полковник, брав участь у походах польсько-шляхетського війська під час визвольної війни українського народу (1648-1654), російсько-польської війни (1654-1667). Очолював військові каральні загони, які придушували народні визвольні повстання на Правобережній Україні (1663-1665). Чарнецький Стефан (1599-1665) - польський шляхтич, полковник, сандомирський хорунжий, коронний обозний, пізніше - київський воєвода, коронний гетьман. Командував 15-тисячним польсько-шляхетським військом, яке вдерлося на Україну (березень 1653), зруйнував фортецю Бушу (1654). Брав участь у загарбницькому поході на Лівобережну Україну (1663-1664). Під його проводом на Правобережній Україні придушувалися народні повстання проти польсько-шляхетського панування. Рєпнін-Оболенський Борис Олександрович - князь, боярин, державний діяч і дипломат, воєвода яблоновський, намісник великопермський. Очолював посольство Російської держави до Речі Посполитої (1653), яке пропонувало урядові Речі Посполитої припинити війну проти України і прийти до миру на основі Зборівського договору (1649), але ці пропозиції не були прийняті. Тоді Земський собор (1653) ухвалив рішення прийняти Україну до складу Російської держави й оголосив війну Речі Посполитій. Глава шестнадцатая Децик Дацко Васильович (роки народження і смерті невідомі) - овруцький полковник, один з керівників народних повстань на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського панування (1653-1665). Під його проводом селянсько-козацькі загони визволили Мотовилівку, Димер, Бишів, Фастів, Чорнобиль, завдали поразки польсько-шляхетським військам під Білою Церквою. Загони Д.Децика перейшли на Лівобережжя в Переяславський пслк. Там його заарештовано гетьманською адміністрацією і заслано царським урядом до Сибіру аж у Даурію (1666). Дальша доля невідома. Опара Степан (роки народження і смерті невідомі) - сотник Медведівської сотні Чигиринського полку, гетьман Правобережної України (1665). Повсталі козаки й селяни вигнали С.Опару з Чигирина, і він утік до Кримського ханства, але звідти за викуп його видали гетьману П.Дорошенку. Він відправив С.Опару до Польщі, де його було ув'язнено у Марієнбурзькій фортеці. Дрозд (Дрозденко) Василь (рік народження невідомий - 1665) - брацлавський полковник, один з керівників народних повстань на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського панування і кримських загарбників (1663-1665). Загинув у бою. Шереметєв Петро Васильович (роки народження і смерті невідомі) - російський державний і військовий діяч XVII ст., київський воєвода. Барятинський Юрій Микитович (роки народження і смерті невідомі) - князь, боярин, бєлгородський воєвода. Командував царськими військами, які придушували селянську війну в Росії під проводом Степана Разіна (1670). Глава семнадцатая Никон (Микита Минов) (1605-1681) - патріарх Московський і всея Русі (1652-1666). Для зміцнення позицій православної церкви провів реформу: було виправлено богослужбові книги та ікони за візантійськими зразками, запроваджено регулярні церковні проповіді і деякі зміни в обрядовості. Це спричинилося до руху серед частини духовенства і православних християн за збереження старих обрядів (старообрядництво) і церковного розколу. Никон намагався поставити патріархію вище самодержавства, що викликало гострий конфлікт між ним і царем Олексієм Михайловичем. Церковний собор, скликаний у Москві, позбавив Никона сану патріарха й заслав в Білозерсько-Ферапонтів монастир (1666). Вдовиченко Степан (роки народження і смерті невідомі) - один з козацьких старшин. Гетьманом ніколи не був. Глава восемнадцатая ...прилуцкий полковник Лазарь Горленко... - Під час повстання козаків Прилуцького полку (1687) проти утисків старшин полковника Лазаря Горленка повстанці живим кинули у розпалену піч. Матвєєв Артамон Сергійович (1625-1682)- князь, російський державнкй і військовий діяч. Очолював Малоросійський і Посольський прикази в царському уряді Російської держави. Вів переговори з Богданом Хмельницьким про об'єднання України з Росією (1653). У складі "великого посольства" брав участь у Переяславській раді (1654) і прийнятті присяги від українського народу. Командував російськими стрільцями, які спільно з козацькими полками Богдана Хмельницького воювали проти військ Речі Посполитої під Кам'янцем-Подільським і. Львовом (1665). Гізель Інокентій (1600-1683) - український освітній і церковний діяч, письменник-полеміст, просвітитель, учений, філософ-гуманіст, історик. Навчався у Київському колегіумі і в учбових закладах за рубежем. Працював професором і ректором Київського колегіуму (1645-1656). Архімандрит Печорської лаври (1656-1683). Прихильник об'єднання України з Росією. Автор відомої богословсько-моралістичиої ідеалістичної праці "Мир с богом человеку" (1669). Редактор "Киево-Печерского патерика" (1661). Сприяв виданню першого історичного твору "Синопсис" (1674), пронизаного ідеями провіденціалізму та монархізму. Науково-історичне значення має листування І.Гізеля з його сучасниками. Глава девятнадцатая ...Сирко и Ханенко с запорожскими козаками, присягнули быть в вечном подданстве у польского короля и стоять заодно против общих неприятелей... - Присяга Івана Сірка та Михайла Ханенка Речі Посполитій не зачіпала інтересів Російської держави: за умовами Андрусівського перемир'я (1667) Запорозька Січ перебувала під владою обох держав, а Правобережна Україна - в складі Речі Посполитої. Більше того, гетьман М.Ханенко разом зі старшиною пропольської орієнтації підписав з урядовцями Речі Посполитої Острозький договір (жовтень 1671), за яким на Україні відновлювалося польсько-шляхетське панування. Проте ні присяга, ні договір не допомогли шляхті Речі Посполитої поневолити український народ. І.Сірко використовував союз з М.Ханенком для війни проти Кримського ханства і турецьких загарбників. Трубецькой Юрій Петрович (роки народження і смерті невідомі) - князь, російський військовий і державний діяч XVII ст., деякий час був київським воєводою. Козловський Григорій (роки народження і смерті невідомі) - князь, російський державний і військовий діяч XVII ст., деякий час був київським воєводою. ...о взятии турецким султаном, крымским ханом и "изменником" Дорошенком Каменец-Подольского... - Під час польсько-турецької війни (1672) військо султана Магомета IV і його союзники - полки правобережного гетьмана П.Дорошенка - завдали поразки війську Речі Посполитої й оволоділи майже усім Поділлям і фортецею Кам'янець-Подільський. За умовами Бучацького мирного договору (1672) Річ Посполита уступила Туреччині Поділля, визнала владу П.Дорошенка над Брацлавщиною і Південною Київщиною. Кам'янець-Подільський було визволено від турецького панування у 1699 р. ...царь Алексей Михайлович, вынужденний крайними обстоятельствами, и мольбами запорожцев, и просьбами польского короля, решил вернуть Сирка из Сибири и отправить его в Сичу. - За повернення відважного воїна і козацького отамана Івана Сірка з Сибіру клопоталися (1672-1673) козаки Запорозької Січі і польський король Михайло Вишневецький, оскільки значні сили турецьких і татарських орд вдерлися в межі Речі Посполитої й оволоділи фортецею Кам'янець-Подільський. Після повернення із заслання Іван Сірко кілька місяців пробув у Москві, склав присягу царському урядові і лише влітку 1673 р. з'явився в Січі. Четьї Мінеї - церковні збірники, що містили життєпис святих в порядку святкування їх пам'яті, богослужбові пісні, повчання, канони, молитви на кожний день місяця і на весь рік. Вони з'явилися у XII ст. на церковно-слов'янській мові, і відтоді ними користувалися в православних церквах. Глава двадцатая Теперь у них четыре гетмана: Самойлович, Суховиенко, Ханенко и Дорошенко, а ни от кого из них ничего доброго нет: сидят дома да за гетманство, за маетности и за мельницы кровь христианскую проливают... - Так Іван Сірко висловив своє негативне ставлення до гетьманів, які не гребували ніякими засобами для збагачення. Сам він все життя провів у воєнних походах та битвах. На Слобожанщині у містечку Мерефі Іванові Сірку належали будинок, де жила його дружина Софія з двома синами і двома дочками, млин і слобідка Артемівка, коні й худоба. Але внаслідок нападу татар господарство було знищено (1675). Довелося старому отаманові просити допомоги у царського уряду. Раньше этого мне отписал Ромодановский на картке государскую милость, и я, поверя ему, поехал к нему, а он продал меня за 2000 червонных. - Російський воєвода Г.Г.Ромодановський відправив арештованого полтавським полковником Федором Жученком кошового отамана Івана Сірка до Москви (1672), а звідти царський уряд заслав його до Тобольська. За це воєвода отримав царську нагороду. Глава двадцать первая ...началось дело у Сирка с Мазепой... - Деякий час ротмістром хоругви у війську правобережного гетьмана Петра Дорошенка служив Іван Мазепа. У червні 1674 р. гетьман відправив його послом до кримського хана і турецького султана з проханням про військову допомогу у війні проти лівобережного гетьмана Івана Самойловича. З посольством надсилався "подарунок" - 15 полонених, козаків, забитих у колодки. В степу, поблизу р. Інгул, запорозький чамбул (загін) захопив Мазепу в полон і привів до Січі. Козацька рада засудила його до смертної кари. Врятував Мазепу кошовий отаман Іван Сірко, який запропонував відправити Дорошенкового посланця до гетьмана Івана Самойловича, а звідти до Москви. 5 серпня 1674 р. Мазепа на допитах у Москві висунув звинувачення не лише проти Петра Дорошенка, а й проти Івана Сірка, які нібито мали намір зробити П.Дорошенка гетьманом усієї України. Мазепі вдалося переконати російських чиновників у своїй невинності, повернутися на Україну і втертися в довір'я до гетьмана Івана Самойловича, стати генеральним осавулом, а потім і гетьманом замість свого благодійника, засланого до Сибіру. Оргеєв - місто в Молдавії. Глава двадцать вторая Сирко й Самойлович были беспорно самими сильними людьми своего времени й типичными выразителями воли управляемого ими народа. - Іван Сірко справді був видатним діячем свого часу і народним героєм. Стосовно гетьмана Івана Самойловича, то Д.І.Яворницький перебільшує його заслуги як політичного діяча. Він належав до найвищої феодальної верхівки суспільства, яка гнобила селянсько-козацькі маси. До діяльності Івана Сірка Самойлович ставився вороже. Юзефович Ян Томаш (1669-1729) - польський письменник, професор Краківської академії, історик-хроніст, автор "Хроніки міста Львова від 1634-1690" (1854). Шмідт Генріх (1817-1883) - польський історик, учасник Краківського повстання 1846 р. Автор "Історії польського народу" (1863), "Історії Польщі у 18 і 19 століттях" (1866), "Правління Станіслава Августа" (1870).   Глава двадцать третья Муравський шлях починався з Перекопу на північ, проходив між верхів'ями річок Молочні Води і Кінські Води, перетинав річки Вовчі Води, Самару і Орель, на Слобожанщині обминав міста Коломак, Валки і Охтирка і у верхів'ях Сіверського Дінця з'єднувався з Ізюмськими і Кальміуським шляхами й досягав Тули. Цим шляхом Кримські татари користувалися для нападу на південні землі Росії, Слобідську і Лівобережну Україну. Глава двадцать четвертая Голіцин Олексій (роки народження і смерті невідомі) - князь, російський державний і військовий діяч XVII ст., деякий час був київським воєводою. Мінаєв Фрол (роки народження і смерті невідомі) - станичний отаман Війська Донського (друга половина XVII ст.), сподвижник Івана Сірка в боротьбі проти кримських і турецьких орд. Неодноразово відвідував Запорізьку Січ, очолював спільні походи донців і запорожців на Кримське ханство й в Туреччину. Сарданапал - цар стародавньої Ассірії (870-857 до н.е.). Відзначався схильністю до накопичення багатств і розкішного життя. Гетьман Лівобережної України Іван Самойлович, який накопичував багатства пограбуванням українського народу, порівнюється з ассірійським царем. Його ім'я Д.І.Яворницький приводить неточно ("Сандарапал"). Баранович (Барановський) Лазар (1620-1693) - український церковний, політичний і освітній діяч, письменник. Навчався у Київській братській школі, ректор Київського колегіуму (1650-1657). З 1657 р. і до кінця життя займав посаду чернігівського архієпископа. Прихильник об'єднання України з Росією. Виступав за політичну і релігійну автономію України. Відкрив друкарню, в Новгороді-Сіверському (1674), яку згодом переведено до Чернігова (1679). Автор ряду творів на захист православ'я ("Меч духовний", "Труби словес проповідних" та ін.), збірки віршів "Лютні Аполлона". Глава двадцать пятая ...Бог подвигнул сердце найяснейшего цесаря турского: он даровал мне свободу, удоволил меня своей милостью и князем малороссийским утвердил... - Ці слова належать Юрію Хмельницькому, якого султанська Туреччина намагалася використати для своїх політичних комбінацій і агресивних намірів на Україні в 60-80-х роках XVII ст. Глава двадцать шестая Святий Георгій - легендарний великомученик, скараний на смерть за проповідь християнства в Римській імперії (23 квітня 303). Про святого Георгія складалися "житія", його зображали на іконах у вигляді озброєного юнака; вважається, що він приносить війську перемогу. ...кримцы обещались по самый Киев в Днепре своих лошадей не поить. - Тут йдеться про намір кримських татар пройти стрімким походом через Україну й захопити Київ. Русские войска, посланные в Чертомлыцкую Сичь и встретившие здесь упорное сопротиаление со стороны козаков, до того в своем ожесточении дошли, что, по свидетельству современников, раскапывали могилы мертвецов и выбрасывали трупы погребенных в них козаков. - За наказом Петра І царські війська і козацькі полки зруйнували укріплення Запорозької Січі (весна 1709), хоч вона й не підтримала шведів і гетьмана Івана Мазепу. Запорожці опору не чинили: одні здалися, інші відступили на південь і заснували нові січі спочатку в урочищі Олешки (тепер Цюрупинськ Херсонської області), а потім па р. Кам'янці (притока Дніпра), що належали до володінь Кримського ханства. Опис Д.І.Яворницьким руйнування козацьких могил не має документального підтвердження. Мамай (рік народження невідомий - 1380) - темник (воєначальник), хан Золотої Орди (з 30-х років XIV ст.), противник посилення Московського Великого князівства і об'єднання руських земель. Зібравши величезне військо, здійснив похід на Русь, але в Куликовській битві (1380) зазнав поразки від війська князя Дмитра Донського. Того ж року він зазнав поразки на р. Калці від війська свого суперника Тохтамиша і втік у Крим, де й загинув. ...Запорожье как было, так и осталось в фактической зависимости от самого себя и в номинальной от турецкого султана. - Це твердження суперечить умовам Бахчисарайського мирного договору (13 січня 1681), бо Запорозька Січ визнавала владу Російської держави і формально підпорядковувалася гетьманові Лівобережної України. Ніколи під номінальною владою турецького султана вона не перебувала. Спроба турецького султана підкорити запорозьких козаків за часів кошового отамана Івана Сірка була дотепно висміяна у легендарному листі до нього. Великий російський художник І.Ю.Рєпін створив по цьому сюжету відому картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану". Кочубей Василь Леонтійович (1640-1708) - генеральний писар (1687-1699) і генеральний суддя (1699-1708) Лівобережної України, великий землевласник, прихильник об'єднання України з Росією. Спільно з колишнім полтавським полковником Іваном Іскрою він повідомив Петра І про таємні зносини гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом XII і польським королем Станіславом Лещинським. Однак Петро І не повірив і видав обох старшин Мазепі, за наказом якого вони були страчені поблизу с. Борщагівка (Київщина). На місці страти встановлено пам'ятник. Бородавка (Неродич) Яків (Яцько) (рік народження невідомий - 1621) - гетьман запорозького козацтва (1619-1621). На чолі 40-тисячного козацького війська вів боротьбу проти влади шляхетської Польщі. Підтримав відновлення православної ієрархії і висвячення митрополитом київським і галицьким Іова Борецького (1620). Під час Хотинської війни (1620-1621) до козаків звернувся уряд Речі Посполитої з проханням про допомогу. Вони дали згоду. Верхівка реєстрових козаків на чолі з Петром Сагайдачним напередодні (вересень 1621) головної битви під Хотином домоглася усунення Бородавки і його страти. Рада проголосила гетьманом Петра Сагайдачного, який часто проводив політику компромісів і угод з урядом Речі Посполитої. Гвагнін Олександр (роки народження і смерті невідомі) - польський шляхетський історик XVII ст., вступив на службу до польського короля Сигізмунда II Августа. За часів короля Стефана Баторія служив комендантом фортеці Вітебськ. Бував на Україні, зокрема на Запорожжі. Опублікував працю "Про козаків низових, яких звичайно називаємо запорозькими" (1611), де йдеться про походження і заняття козаків у XVI і на початку XVII ст. Головним джерелом її стала "Хроніка польська" Мартина Бєльського. Ожельський (Оржельський) Святослав (1549-1599) - польський громадський діяч, історик, мемуарист часів Стефана Баторія та Сигізмунда III, автор записок про події того часу, які увійшли до збірника "Dziejopisowie krajowi" (1856).   Содержание   www.pseudology.org